Права людини — можливість діяти певним чином, щоб забезпечити нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.

Права людини мають певні особливості. Вони характеризуються тим, що:

- належать кожній людині тільки через її людську природу (нема необхідності їх купувати чи отримувати від когось);

- у визначених законом межах вони є невід'ємними;

- всі можуть їх застосовувати і користуватися ними рівною мірою.

Тобто вони мають загальні та рівні для всіх.

Крім того, права з'являються у людини від моменту народження як невід'ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони людиною чи ні.

Основні права людини визначені в Загальній декларації прав людини.  (прийнята 10 грудня 1948 року.)

Стаття 1 Загальної декларації прав людини проголошує: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах". Стаття 3 визначає: "Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність".

Окрім Загальної декларації прав людини можна згадати такі міжнарожно-правові документи, як  Міжнародний пакт щодо економічних, соціальних та культурних прав, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Ці документи прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., а почали діяти з 1976 р.

У першому з перелічених документів визначаються зобов'язання держав щодо дотримання прав людини відносно власних громадян і взагалі тих людей, котрі знаходяться під їхньою юрисдикцією.

Зауважимо, що ст. 1 пакту проголошує права не окремої людини, а народу. Вона визначає: "Всі народи мають право на самовизначення. Завдяки цьому праву вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток".

Така ж формула міститься й у ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. У цьому пакті конкретизуються права особи як громадянина, суб'єкта права та учасника політичного життя.

У сукупності ці акти утворюють так звану Міжнародну хартію прав людини.

До числа основних міжнародно-правових актів в галузі прав людини належать:

 - Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);

 - Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);

 - Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p., набула чинності 11.09.1997 р. );

 - Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);

(так, як більшість серед Вас ще неповнолітні, то Ваші права записані у Конвенції про права дитини). А неповнолітній, як Ви знаєте, і згідно до Конвенції про права дитин стаття 1 наголошує «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку»

 - Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.) і ін.

З-поміж інших важливих міжнародних угод у галузі прав людини слід назвати Конвенцію проти тортур (1984 р.), Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Американську декларацію прав та обов'язків людини (1948 р.), Африканську декларацію прав людини і народів (1981 р.).

Всі вони, тобто міжнародні правові документи створили юридичну базу для забезпечення прав людини як одного з головних елементів сучасного світового соціокультурного та політико-правового порядку.

На Декларації ґрунтується значна кількість як міжнародних договорів із прав людини, які мають обов'язкову юридичну силу у сфері прав людини у всьому світі, так і наші, вітчизняні. У ній закріплено загальне визнання того, що кожна людина народжується вільною у своїй гідності та правах.

Права громадян України закріплені в Конституція України.

Спираючись на міжнародно-правові стандарти, проголошені в Декларації, 28 червня 1996 році Верховна Рада України прийняла Конституцію України. В ній зазначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституція України — Основний Закон нашої держави, яка увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема, щодо верховенства прав людини, рівності і непорушності її прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо.

У розділі  ІІ  Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» закріплено широкий спектр прав і свобод людини й громадянина.

Права людини можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності особистості. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав:

1. Громадянські права людини (або їх ще можна назвати особистісні) Особисті права людини без¬посередньо пов'язані із самою сутніс¬тю людини як фізичної особи. (це статті: 25 — право на громадянство; 27 — право на життя; 28 — право на повагу гідності; 29 — право на свободу і власну недоторканність; 30 — право недоторканності житла; 34 — свобода думки і слова; 48 — право на гідний життєвий рівень; 49 — право на безпечне для життя середовище; 57 — право захисту своїх прав і обов'язків).

2. Політичні права громадян України. Це права людини у політичній сфері.(статті: 63 — право на свободу об'єднань; 38 — право участі у керівництві державними справами).

3. Соціально-економічні права – це права у сфері економічних(майнових) відносин. Та культурні права людини – це прва людини у культурній (духовній сфері життя. (статті: 41 — право на приватну власність; 43 — право на працю; 45 — право на відпочинок; 46 — право на соціальний захист; 47 — право на житло; 49 — право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування; 53- права на освіту тощо).

Розглянемо найбільш актуальні права людини, відповідно до Конституції України.

Стаття 21. Усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших людей.

У французького письменника-мораліста Франсуа Ларошфуко (1623—1680) є афоризм: «Моя свобода розмахувати руками закінчується там, де починається ніс сусіди». З часом він перетворився на початковий принцип права людини: «Моє право закінчується там, де починається право іншого».

Стаття  24.  Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 25.  Громадянин  України  не  може  бути   позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України.

Україна гарантує піклування та захист своїм  громадянам,  які перебувають за її межами.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути  свавільно  позбавлений  життя.  Обов'язок держави - захищати життя людини.

Стаття 28.  Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто  не  може  бути   підданий    катуванню,    жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність,  поводженню  чи покаранню.

Стаття 29. Кожна людина має  право  на  свободу  та  особисту недоторканність.

Стаття 30. Кожному  гарантується  недоторканність  житла.

Не допускається проникнення до житла чи до  іншого  володіння особи,  проведення  в  них  огляду  чи   обшуку   інакше   як   за вмотивованим рішенням суду.

Стаття 34. Кожному гарантується  право  на  свободу  думки  і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Стаття 43. Кожен має право на працю,  що  включає  можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на  яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії.

Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням  скороченого робочого  дня  щодо  окремих  професій  і  виробництв,  скороченої тривалості роботи у нічний час.

Стаття 46. Громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 49. Кожен  має  право  на  охорону  здоров'я,  медичну допомогу та медичне страхування.

Стаття 51. Шлюб  ґрунтується  на  вільній  згоді  жінки  і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Стаття 53. Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Стаття 55. Права і свободи людини і  громадянина  захищаються судом.

Кожен  громадянин України у разі порушення його прав може подати в суд. Для захисту своїх прав.

Стаття 57. Кожному гарантується  право  знати  свої  права  і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути  доведені  до  відома  населення.

Часто можна почути «Я маю право!», «Чому ви порушуєте мої права?» - ці слова, на жаль, часто використовує людина в ситуаціях, коли сама неправа. Тому слід знати не лише свої права, але й обов’язки.

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. (розділ ІІ). Як і права людини, обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

Обов'язки - це встановлені Конституцією України види необхідної поведінки осіб, що постійно або тимчасово перебувають на території України.

Стаття 23.

Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Обов’язки громадянина України:

Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які розташовані на території України, як громадян, так і негромадян України. При виконанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзаконних актів, і актів органів місцевого самоврядування.

Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини.

Обов'язок охорони культурної спадщини,  передбачений ст. 66 Конституції України. Цей обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

Обов'язок сплати податків і зборів передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів.

Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Згідно ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту.

Висновки:

Отже, на сьогодні дуже важливо, щоб кожна людина знала свої права, які визнані державою та суспільством. Права людини не даруються державою, а належать кожному від народження. Всі права людини – громадянські, політичні, економічні, соціальні є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними. Вони є основою людського існування та розвитку.

Кожний повинен пам’ятати про свої права і не зазіхати на особисту свободу інших, дотримуватися звичайних правил, які й визначатимуть вільне існування у сучасному соціумі. Але в той же час людина повинна дотримуватись своїх обов’язків по відношенню до своєї держави, суспільства.